Казка В.Сухомлинського з сюрпризом

НАЙГАРНІША МАМА

Випало Совеня із гнізда та й повзає лісом. Далеко забилось, не може знайти рідного гнізда.
Побачили птахи малого — некрасивого, з великою головою, вухатого, банькатого, жовторотого.
Побачили та й питають, дивуючись:
— Хто ти такий, де ти взявся?
— Я Совеня, — відповідає мале. — Я випало з гнізда, не вмію ще літати і вдень дуже погано бачу. Я шукаю маму.
— Хто ж твоя мама? — питає Соловей.
— Моя мама Сова, — гордо відповідає Совеня.
— Яка ж вона? — питає Дятел. — Моя мама найгарніша.
— Розкажи, яка ж вона, — питає Дрізд.
— У неї голова, вуха й очі такі, як у мене, — відповідає з гордістю Совеня.
— Ха-ха-ха! — зареготали Соловей, Дятел і Дрізд, — а ти ж потвора. Виходить, і мати твоя така сама потвора.
— Неправда! — закричало Совеня. — Мама в мене иайгарніша.
Почула його крик Сова, прилетіла потихеньку, взяла Совеня за лапку й повела до рідного гнізда.
Совеня уважно подивилося на свою маму: вона була найгарніша.

Склади пазл до казки В.Сухомлинського "Найгарніша мама"

СОЛОВЕЙ І ЖУК

У садку співав Соловей. Його пісня була дуже гарна. Він знав, що його пісню люблять люди. Того й дивився з погордою на квітучий сад, на синє небо й на маленьку дів-чинку, що сиділа в саду й слухала його пісню.
А коло Соловейка літав великий рогатк й Жук. Він літав і гудів.
Соловей припинив свою пісню та й каже:
— Перестань гудіти. Ти не даєш мені співати. Твоє гудіння нікому не потрібне. Та й краще, аби тебе, Жуче, зовсім не було.
Жук гідно відповів:
— Ні, Солов’ю, без мене, Жука, неможливий світ, як і без тебе, Солов’я.
— Ну й мудрець! — всміхнувся Соловей. — Виходить, що й ти потрібен людям? Ось запиіаємо дівчинку, вона скаже, хто потрібен людям, а хто ні.
Полетіли Соловей і Жук до дівчинки та й питають:
— Скажи, дівчинко, кого треба залишити в світі — Солов’я чи Жука?
— Хай собі будуть і Соловей, і Жук, відповіла дівчинка.
Тоді подумала й додала:
— Як же можна без Жука?
                             Склади пазл до казки В.Сухомлинського "Соловей і Жук"

ЧОРНІ РУКИ

Бабуся місила тісто. Тісто було пишне, м’яке, біте.
— Спечіть мені голуба, — просить Юрась.
Бабусині руки стали ліпити голуба. Ось появилися
крила, тонкі, ніжні. А руки в бабусі чорні, зморщені, з висохлими пальцями. Не може онук очей відвести од них — наче вперше побачив бабусині руки.
Дістала бабуся голуба з печі, поставила перед онуком. А його і їсти жалко: білий, пишний, немовби ось-ось злетить.
— Бабусю, — питається Юрась, — чого руки у вас чорні-чорні, а голуб білий-білий?
— Якби в мене руки були білі, то не було б ні тіста, ні голуба, — тихо сказала бабуся.
Юрась і задивився на голуба. Потім каже:
— Дайте мені лопату, бабусю.
— Нащо?
— Піду в сад копати землю.
— Навіщо ж її зараз копати?
— Щоб руки почорніли.
— Бери, Юрасю, лопату.

Склади пазл до казки В.Сухомлинського "Чорні руки"

ЯК ВИЗВОЛИТИ ДЖМЕЛЯ?

Залетів у клас джміль — жовтии, як мед, волохатий. Довго літав, припав до вікна. Бився в шибку, плакав, а вилетіти не зміг.
Коли діти прийшли до школи, він тихо лазив по шибці. Час від часу пробував злетіти, та не було сили.
От повзає він по шибці. Ніхто не звертає уваги на бідного джмеля, тільки найменша дівчинка дивиться на нього пильно-пильно.
Хочеться Ніні підійти до волохатого, взяти його на долоню, підняти до відчиненої кватирки й випустити.
Жде Ніна перерви, не діждеться.

Хоч би скоріше час ішов.
Хоч би швидше пролунав дзвоник.

 Склади пазл до казки В.Сухомлинського "Як визволити Джмеля?"

ЯК ЇЖАЧОК ПІЧ ЗМУРУВАВ

У їжачка було гніздо. А їжачиха й каже їжакові:
— Узимку буде холодно нашим діткам. Змуруй піч. Наробив їжак цегли і склав піч. Принесла їжачиха дров. Запалили в печі. Стало в гнізді тепло, їжаченята раді, стрибають, граються. Полізли на теплу піч, казки розповідають. Так і поснули.
А за вікном — завірюха, мороз тріщить, дерева від вітру стогнуть, пташка біля ополонки плаче.

Склади пазл до казки В.Сухомлинського "Як їжачок піч змурував"

ЗАЙЧИК І ГОРОБИНА

 Засипало снігом землю. Нема чого їсти зайчикові. Побачив зайчик червоні ягоди на горобині. Бігає навколо дерева, а ягоди — високо. Просить зайчик: «Дай мені, горобино, одне гроно ягідок».

А горобина й каже: «Попроси вітра, він і відірве».

Попросив зайчик вітра. Прилетів вітер, гойдає, трусить горобину. Відірвалося гроно червоних ягід, упало на сніг. їсть зайчик ягоди, дякує вітрові.

ВЕСНЯНИЙ ВІТЕР

Клен цілу зиму спав. Крізь сон він чув завивання хуртовини і тривожний крик чорного ворона. Холодний вітер гойдав його віти, вигинав їх. Та ось одного сонячного ранку відчув Клен, ніби до нього торкнулося щось тепле і лагідне.

Прокинувся Клен. А то до нього прилинув теплий весняний Вітер.

— Годі спати, зашепотів весняний Вітер. — Прокидайся, весна наближається.

— Де ж вона — весна? — запитав Клен.

— Ластівки на крилах несуть, — каже теплий Вітер. — я прилетів з далекого краю, від теплого моря. Весна йде полями — заквітчалася квітами, красуня. А ластівки на крилах несуть барвисті стрічки.

Ось про що розповідав теплий весняний Вітер Кленові. Клен зітхнув, розправив плечі. Зазеленіли бруньки, бо йде весна — красуня.

СОНЦЕ  І  СОНЕЧКО

Восени заховалось Сонечко під корою дерева. Спить собі комашка, не страшні їй ні морози люті, ні вітри студені. Спить Сонечко, і сниться йому теплий сонячний день, легенька хмарка на блакитному небі, яскрава веселка.

Серед зими трапилась тепла сонячна днина. Тихо в лісі, вітру немає. Нагріло Сонце міцну кору. Жарко стало Сонечкові. Прокинулась комашка, солодко позіхнула, визирнула з-під кори. Хотіла вже було розправити крильця й полетіти, та Сонце застерегло:

– Не вилазь, Сонечку! Сховайся у свою теплу постіль. Рано тобі ще літати – загинеш. Мої промені теплі, та мороз підступний – уб’є тебе. Ще будуть і завірюхи, й вітри холодні, й морози тріскучі.

Сонечко послухалось доброго слова. Подихало свіжим повітрям і залізло знову в свою теплу постільку.

ВОСЕНИ ПАХНЕ ЯБЛУКАМИ

Тихий осінній день. У яблуневому саду літають джмелі. Ось вони помітили яблуко, що впало з дерева і лежить на землі. З яблука тече солодкий сік. Обліпили яблуко джмелі. Зайшло сонце. А в саду пахнуть яблука, нагріті сонцем. Десь заспівав цвіркун. Коли це з яблуні на землю впало яблуко — гуп... Цвіркун замовк. Пролетів сполоханий птах. Десь за лісом у нічному небі спалахнула зірка. Знову заспівав цвіркун.

Уже й місяць виплив на небо, а яблука пахнуть гарячим сонцем.